До Міжнародного дня студента Миколаївський рок-клуб за підтримки обласної та міської громади провів фестиваль «Рок-сесія». Рок-н-рольні команди, змінюючи одна одну, пропонували кожна своє розуміння рок-музики. Останнім часом у нашому місті зацікавленість до неї значно зросла. Це не важко побачити, якщо порахувати кількість нових груп, концертів і рок-тусовок. І як би хто до цього не ставився, доведеться визнати, що рок-музика — неминучість у молодіжній культурі міста. І причиною цієї неминучості, думається, є те, що для молоді музика — найпростіший спосіб вираження свого внутрішнього світу, а також, як би це комусь не сподобалося, її протесту. Чи варто цього боятися? А може, навпаки? Адже інтерес до року виявляє, що у нового покоління не тільки є проблеми, але що воно не хоче залишатися байдужим і апатичним.
Чомусь склалася думка, що рок-концерт — це сумнівний захід і нормальній молоді там робити нічого. Ну, принаймні, так у місті Миколаєві. Проте потрібно сказати, що багато чого залежить від організатора. І «Рок-сесія» Миколаївського рок-клубу точно не вписується до подібного роду стереотипу, адже не було лякаючої та непотрібної агресії. Так, був протест, але не було руйнуючої енергетики. А сам по собі протест — не завжди погано. У 60-х роках минулого сторіччя протест, що зрів у серцях нового покоління, вирвався на нашвидку збиту рок-сцену. Звичайно, не все було гладко, було багато помилок, але хто не робить помилок, той нічого не робить. Тоді світ заговорив про вплив масової культури і дійшов висновку, що молодь таким чином не тільки може себе виразити, але саме музика робить найсиль-ніший на неї вплив. Цікаво, але саме це покоління потім зробило свої країни процвітаючими. Хтось скаже, що це було цікаво слухати 50 років тому, а що тепер? Інтерес до нашого концерту (а зібрався повний зал БК «Зоря») показав, що рок і сьогодні, як і раніше, привертає до себе неабияку увагу молоді. Переважна більшість присутніх була віком від 16 до 22 років. Але то там, то тут заявлялись обличчя і тих, хто добре пам’ятає, як подібного роду заходи були взагалі неможливі. А нові альбоми «Rolling Stones», «Deep Purple» доводилося слухати в десятому перезапису з відповідною якістю, тому що контрабандні платівки не завжди можна було дістати, навіть на «чорному» ринку. На концерті я впізнав і ветеранів миколаївської рок-тусовки, які, ймовірно, зайшли подивитися на те, як сьогоднішня молодь бачить і розуміє музику також і їх молодості. Напевно, десь у глибині душі вони могли позаздрити тому, що хлопці з перших концертів свої «Страти» підключають в «Ланєї», і це при повних залах! Звичайно, не все пройшло гладко. Причиною все та ж акустика радянських будинків культури, яка не розрахована на подібну музику. Операторам ледве вдавалося настроїти звук так, щоб ідея була передана не тільки гітарними ходами, але і текстом пісень. Утім, самим музикантам це не завадило висловитися, вигратися, показати своє «обличчя». На концерті було майже все: і надзвичайна енергетика від «Риторического вопроса», «Nero» та «Барсуков» (треба зауважити, солісту останніх тільки 16 років), і професіоналізм від відомих груп «Флеоган Миллс», «Коктейль Молотова», гостей з Києва — «PrimeJive» і позитив від «Lagrange». Приємно вразив задум від «Джекил и Хайд» та наймолодших учасників — гурту «Кола». Тринадцятирічні тинейджери на рівних змагались зі всіма іншими і викликали бурні аплодисменти. Бурхливі оплески від глядачів прозвучали і на адресу груп «Antiдот», «Джекил и Хайд». Не можна було не побачити і серйозний пошук групи «Schwarz». Наприкінці був зрілий експеримент гурту «Fucktoria» с незвичайним звучанням. Слухаючи гурти, я думав, що музиканти перших поколінь колись саме так шукали свою неповторну аудиторію, близьку їм за станом душі. Адже для рок-музиканта, на відміну від представника популярного жанру, головне — виразити себе, а не сподобатися ще більшій кількості людей. Звичайно, багато над чим доведеться ще попрацювати. Можна було побачити, що у більшості учасників не вистачає свого впізнаває-мого звучання. Треба зауважити, що сучасний шоу-бізнес цьому приділяє велику увагу. Можна не сумніватися, що, знайшовши його, як це свого часу зробили «PinkFloyd»‘, «U2» і ін., вони знайдуть і свого слухача.
Як би то не було, а помітно неозброєним оком: рок-н-рол не стоїть на місці. Яким буде він завтра, ми не знаємо, але концерт показав: принаймні є тенденція, що Миколаївський рок-клуб рухається швидше в західному напрямку, ніж у напрямку наших сусідів. Причому хлопці пісні пишуть самі. Така спрямованість -це добре або погано? Чому не створити щось нове? Втім, може, і не варто ставити завдання винаходу свого велосипеда, щоб створити ні на що не схожий, наш, український, рок. Адже ми говоримо про таку музику, де найважливішим є уміння виразити себе, своє внутрішнє. Чи варто у такому разі робити «держзамовлення»? Проте хотілося б і застерегти від помилок, які можна зробити в гонитві за популярністю. Хтось одного разу сказав: «Що може собі дозволити поп-виконавець, не може дозволити справжній рок-музикант». Трохи інакше, але в тому ж ключі звучить інша правда: «Де закінчується чесність перед глядачем, там закінчується і рок-музика». Коріння і принципи рок-музики інші, це її виділяє на фоні музичного різноманіття муз-бомонду. В кожному своєму виході, в оточенні декорацій і шоу, рок-музикант повинен втікати від спокуси заховати свій внутрішній світ, свій біль, свій протест, аби тільки сподобатися ще більшій кількості натовпу. Музиканти повинні знати цю сторону боротьби та звернути увагу на творчість таких зірок, як Боб Ділан, Боб Марлі, Боно та інших.
Так, сьогодні у хлопців з нашого рок-клубу не помітно відвертої нечесності, проте для багато кого з них настане творче завтра. Яким воно буде? Не хотілося б, щоб музикант вирішив переключитися, щоб пограти на низовинних струнах глядацької душі. Адже ми знаємо, що в кожній людині сидить не тільки щось добре, але і щось таке, за що потім стає соромно та боляче. Бажання зробити на цьому свою популярність приводить до виникнення так званої «попси». І це явище можна зустріти і серед поп-, і серед рок-тусовки. На жаль, це швидше ознака творчої неспроможності, ніж прориву. Та як інакше можна назвати провокацію натовпу на безглуздий радикалізм і агресію, непристойність і цинізм? Деяким артистам так і хочеться відверто сказати: «Так, ви добрі музики, але я вам не вірю; у вас добра техніка гри, але немає чесності». На жаль, звучить як вирок. Але ви провокуєте інших робити злочини, і багато хто з ваших прихильників вже навіть сів, зігнавши цей негатив на інших. Ви ж, тим часом, гуляєте на волі. У вас інше життя! Але, примушуючи інших робити те, що самі не робите, ви перестаєте бути чесними. І ще раз, де йде чесність, на жаль, йде рок. Навіть якщо хтось із великих рокерів так закінчує свою кар’єру, то вони її закінчують, а ви її тільки починаєте. Ні, і ще раз ні. Я далекий від того, щоб призвати музикантів до поведін-кового радикалізму в житті, щоб бути чесними. Навпаки. Адже в цьому разі вони були б вимушені закінчити свою кар’єру, а значить, і перестати радувати своїми хітами слухача. Проте, як видно, тут варто зупинитися і подумати, перш ніж готувати нову сценічну провокацію.
Йдучи з «Рок-сесії», потиснувши руку голові правління клубу Семену Бєлому, я із задоволенням відзначив: те, що відбувалося, залишило враження. І справді, у хлопців вийшло. А головне — не хотілося цей молодий рух критикувати. По-перше, у них все попереду, а по-друге, директор Миколаївського рок-клубу Сергій Будикін — досвідчений музикант і нормальний хлопець. Якщо визнає за потрібне, сам вкаже на недоліки. Аби тільки ті, хто вирішив стати рок-му-зикантом, залишилися чесними перед своїм глядачем до кінця, не наробили дурниць і ще багато часу радували нас першокласним рок-н-ролом третього тисячоліття.
Рекомендуем также прочесть материал «Рок пошёл зрителям впрок«.
